|
Колоча́ва (угор. Alsókalocsa) — село у Міжгірському районі Закарпатської області. Розташоване в гірській долині між полонинами Стримбою, Дарвайкою, Барвінком, Красною і Ружею, за 26 км від районного центру. Через село протікає річка Колочавка - притока Тереблі. До села входять і колишні присілки: Брадолець, Гирсовець, Заверх, Затінь, Імшадь, Кальновець і Сухар. [ред.] Історія Назва села походить від річки Колочавки. Його заснували у першій половині XV століття втікачі від кріпацького гніту. Про мешканців Колочави чеський письменник Іван Ольбрахт писав у романі «Микола Шугай — розбійник»: «Це правнуки бунтівних невільників, які втекли від канчука і шибениць, підстаростів і отаманів пана Йосифа Потоцького, правнуки повстанців проти здирства румунських бояр, турецьких панів і мадьярських магнатів».[1] У глибоких улоговинах між горами втікачі на деякий час знаходили притулок і звільнення від кріпацького ярма. Кожен поселенець будував собі хатину з маленькими вікнами, глиняною долівкою, солом'яною або дерев'яною покрівлею, без комина, з вогнищем посередині. Навколо неї пізніше будували житла сини й родичі; хутори розросталися й перетворювалися в присілки. При цьому вони зберігали свої історично виниклі назви (від річки, від прізвища першого поселенця тощо). Центром Колочави став хутір Лаз. Територія вздовж Тереблі в епоху середньовіччя часто переходила від одного феодала до іншого. Вже з 1365 року в долині Тереблі 6 осад належали феодалам румунського походження Балку і Драгу та нащадкам останнього Драгфійовцям. В першій половині XV століття ці землі дісталися феодалам Білкеям, які в 1463 році передали їх своїм родичам - Урмезеям. Це і є перша письмова згадка про Колочаву. Після 1526 року долина Тереблі потрапила до складу Семиградського князівства. Всі ліси стають власністю ерару і включаються до складу Хустської домінії, а населення підпорядковується Хустському замку. Додав Пацкан Василь..Житель с. Колочава |
24 березня 2009
|
| Закрити |
